Пришло время вспомнить правила, чтобы писать грамотно. Я сомневаюсь как правильно обратится по-украински к Юрию. Юріє? чи Юрію? Наталке Леонидовне икается. Викпедия мне в помощь. Итого: Юрію.

Кличний відмінок в українській мові[ред. • ред. код]

Кличний відмінок мають усі іменники першої, другої та третьої відмін в однині. У множині форма кличного відмінка збігається з формоюназивного відмінка: сестри, брати, але для деяких слів також продовжує існувати архаїчна форма із закінченням -ове: сестрове, братове. Серед таких слів єдиним загальновживаним та нормативним є звертання «панове» (кличний відмінок від «пани»). Рідше утворюється він від іменників третьої відміни, бо це здебільшого назви предметів, понять, до яких ніхто не звертається, хоч і тут існує ця форма (переважно в поезії) із закінченням -е: вісте, змінносте, ноче, смерте. Як правило, обидва слова мають форму кличного відмінка у таких звертаннях, як друже Іване

I відміна[ред. • ред. код]

У кличному відмінку однини іменників першої відміни треба вживати закінчення

• -о (тверда група): дружино, перемого, сестро;
• -е (м'яка та мішана групи): воле, земле, Катре;
• -є (іменники м'якої групи після голосного та апострофа): Надіє, мріє, Маріє, редакціє, сім’є, а також Іллє;
• -ю (деякі пестливі іменники цієї ж групи): бабусю, доню, матусю(слово «мати» відноситься до ІІІ відміни), татусю.

II відміна[ред. • ред. код]

Іменники другої відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчень -у, -ю, -е.

• На -у закінчуються іменники твердої групи (зокрема з суфіксами -ик, -ок,-ко), власні імена з основою на г, ґ, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): батьку, синку, критику, супутнику, Людвіґу, читачу, товаришу; також ді́ду, та́ту, си́ну й под.
• Закінчення -ю мають іменники м'якої групи: Андрію, Василю, Віталію, Грицю, Юрію, краю, Ігорю^{[Джерело?]}, розмаю, ясеню, бійцю, знавцю,царю, кобзарю. Утворення типу Андріє, Юріє, Ігоре^{[Джерело?]}, наголошує^{[Джерело?]}, відомий мовознавець Олександр Пономарів, суперечать цьому правилу, тому вони помилкові.
• Закінчення -е має іменник: Ігоре.^[1]

• Відмінювання імен, прізвищ та по батькові добре висвітлено у підручнику з сучасної української мови див — розділ «Особливості відмінювання українських прізвищ, імен та по батькові», а саме — кличний відмінок, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.^[2][3]

• Також на -е:
  • закінчуються іменники твердої групи (вітре, Дніпре, Мар’яне, Степане, друже, козаче, командире, Києве, Лебедине, Львове, Херсоне),
  • частина іменників м'якої групи на -ець: (женче — від жнець, хлопче, шевче — від швець),
  • іменники мішаної групи (пісняре, газетяре, стороже, тесляре, Дороше, Довбуше).

III відміна[ред. • ред. код]

Іменники цієї відміни утворюють кличний відмінок за допомогою закінчення

• -е: ві́сте, любо́ве, но́че, ра́досте, сме́рте.

IV відміна[ред. • ред. код]

Кличний відмінок однини збігається з називним та знахідним відмінками. Іменники четвертої відміни мають закінчення

• -я (після вуха шиплячого — -а): галченя́, гуся́, дитя́, ім’я́, козеня́, плем’я́; коліща́, курча́, лоша́.

Звертання з двох слів[ред. • ред. код]

Якщо звертання складається:

• з імені та по батькові — обидва слова вживаються у кличному відмінку: Олександре Петровичу, Оксано Петрівно.
• з іменника та імені — обидва слова мають форму кличного відмінка: друже Іване.
• з іменника та прізвища — прізвище завжди має форму називного відмінка: пане Ковальчук.
• прикметники та займенники у складі звертання мають форму називного відмінка: шановний пане, моя зіронько.

Типові приклади[ред. • ред. код]

• Києве!
• Василю!
• Химко!